СЛОБІДСЬКИЙ КРАЙ
Просте бажання жити в Європі
Як родина з Дергачів відкрила готель в Угорщині
Два роки тому звичайна родина з Харківщини наважилася кардинально змінити життя. Вони залишили досить прибуткову роботу й будинок у Дергачах і переїхали до Угорщини, де в маленькому містечку Бюк, що майже на кордоні з Австрією, позичивши чималу суму грошей, заснували міні-готель.
Подружжя Наталя Гайдай і Дмитро Тудовши на Харківщині займалися ландшафтним дизайном і системами поливу. Замовлень, кажуть, не бракувало: вистачало на життя, а інколи й на подорожі. Та з настанням кризи у 2014 році з'явилися побоювання, що їх послуги можуть стати українцям просто не по кишені.
З бізнесменів – у покоївки
– Ми злякалися, що люди припинять робити нам замовлення, бо ситуація у країні ускладнювалася, і для багатьох наймати ландшафтного дизайнера могло б стати надмірними витратами, – розповідає Наталя Гайдай. – До того ж, було просте бажання переїхати в Європу.
Через Інтернет знайшли роботу в Угорщині, пройшли співбесіду онлайн і в грудні 2014-го поїхали. Так родина з Харківщини опинилася у Бюку – містечку, що має трохи більше ніж 3000 місцевого населення, але надзвичайно розвинуту туристичну інфраструктуру. Саме в одному з місцевих готелів і влаштувалися працювати Наталя і Дмитро.
При цьому сказати, що це була робота мрії, не можна. Звиклі робити власні проекти з озеленіння територій, де був присутній елемент творчості, наші земляки в Угорщині стали виконувати звичайну господарську роботу в готелі. Та й заробітки їх були нижчими, ніж до цього в Україні. І все ж таки життя в цьому маленькому місті євросоюзу відразу припало до душі подружжю з Харківщини.
– Ми злякалися, що люди припинять робити нам замовлення, бо ситуація у країні ускладнювалася, і для багатьох наймати ландшафтного дизайнера могло б стати надмірними витратами, – розповідає Наталя Гайдай. – До того ж, було просте бажання переїхати в Європу.
Через Інтернет знайшли роботу в Угорщині, пройшли співбесіду онлайн і в грудні 2014-го поїхали. Так родина з Харківщини опинилася у Бюку – містечку, що має трохи більше ніж 3000 місцевого населення, але надзвичайно розвинуту туристичну інфраструктуру. Саме в одному з місцевих готелів і влаштувалися працювати Наталя і Дмитро.
При цьому сказати, що це була робота мрії, не можна. Звиклі робити власні проекти з озеленіння територій, де був присутній елемент творчості, наші земляки в Угорщині стали виконувати звичайну господарську роботу в готелі. Та й заробітки їх були нижчими, ніж до цього в Україні. І все ж таки життя в цьому маленькому місті євросоюзу відразу припало до душі подружжю з Харківщини.
Бюк – це місто на заході Угорщини із 750-річною історією, але ще років дванадцять тому воно було селом. І, можливо, й досі ним залишалося б, якби в 1960-му тут випадково не знайшли цілющу воду. На глибині 1200 метрів замість нафти й газу, на які, власне, й були спрямовані розробки, виявили воду температурою 90 градусів з надзвичайно великим рівнем мінералізації – 15 000 одиниць на літр води. Відтоді в Бюк приїжджають на оздоровлення люди з усієї європи, а громадянам деяких країн витрати на такий відпочинок навіть відшкодовує медичне страхування.
Чому Бюк?
– Тут найсильніша термальна вода в Європі, і купання у ваннах місцевого курорту допомагає від багатьох хвороб: серцево-судинних, хвороб опорно-рухового апарату, суглобів, корисна при артритах, артрозах, при проблемах з гінекологією та урологією, – розповідає Наталя Гайдай.
Коли цю воду знайшли, місто, звісно ж, почало розвиватися. Спочатку туристична інфраструктура – побудували великий оздоровчий комплекс із різними лікувальними басейнами, а навколо нього – готелі, ресторани, магазини.
За місцевим законодавством, кожний гість сплачує 1,60 євро туристичного збору за добу перебування в Бюку, ці кошти йдуть безпосередньо в міську казну – не кудись у центральний бюджет, а виключно на розвиток містечка. Тому Бюк може похвалитися сьогодні сучасною школою, дитсадком, поліклінікою зі стаціонаром, безкоштовними спортмайданчиками з тренажерами. Темою здорового способу життя тут просякнута вся інфраструктура. Зокрема, через усе місто прокладено велосипедну й одну, але унікальну, пішохідну доріжку.
– Доріжка тягнеться близько кілометра й зроблена з різних матеріалів, щоб ходити босоніж: по піску, травичці, шишкам, гальці, бетону. Тобто така безкоштовна оздоровча процедура, яку може пройти будь-яка людина, – розповідає Наталя Гайдай.
Більшість місцевих жителів зайняті саме в туристичному бізнесі: хтось працює безпосередньо в оздоровчому комплексі, хтось – у великих готелях, чимало людей у своїх будинках приймають гостей – для себе залишають одну-дві кімнати, а всі інші приміщення переобладнали під міні-готель.
– Тут найсильніша термальна вода в Європі, і купання у ваннах місцевого курорту допомагає від багатьох хвороб: серцево-судинних, хвороб опорно-рухового апарату, суглобів, корисна при артритах, артрозах, при проблемах з гінекологією та урологією, – розповідає Наталя Гайдай.
Коли цю воду знайшли, місто, звісно ж, почало розвиватися. Спочатку туристична інфраструктура – побудували великий оздоровчий комплекс із різними лікувальними басейнами, а навколо нього – готелі, ресторани, магазини.
За місцевим законодавством, кожний гість сплачує 1,60 євро туристичного збору за добу перебування в Бюку, ці кошти йдуть безпосередньо в міську казну – не кудись у центральний бюджет, а виключно на розвиток містечка. Тому Бюк може похвалитися сьогодні сучасною школою, дитсадком, поліклінікою зі стаціонаром, безкоштовними спортмайданчиками з тренажерами. Темою здорового способу життя тут просякнута вся інфраструктура. Зокрема, через усе місто прокладено велосипедну й одну, але унікальну, пішохідну доріжку.
– Доріжка тягнеться близько кілометра й зроблена з різних матеріалів, щоб ходити босоніж: по піску, травичці, шишкам, гальці, бетону. Тобто така безкоштовна оздоровча процедура, яку може пройти будь-яка людина, – розповідає Наталя Гайдай.
Більшість місцевих жителів зайняті саме в туристичному бізнесі: хтось працює безпосередньо в оздоровчому комплексі, хтось – у великих готелях, чимало людей у своїх будинках приймають гостей – для себе залишають одну-дві кімнати, а всі інші приміщення переобладнали під міні-готель.
– Буквально через півроку до нас почало приходити розуміння: не хочу працювати на когось, хочу на себе. Ми ж удома були приватними підприємцями. А що тут можна робити? Швидше за все, тільки готельний бізнес. Так ми стали шукати цікаві об'єкти, які можна було б купити, а також інвестора, бо своїх грошей у нас не було. Складали бізнес-план, домовлялися – і купили.
Дмитро та Наталя
Підприємці
Бюрократизм без бюрократів
Відкрити власний домашній готель в Угорщині задумали й наші земляки.
Процес оформлення паперів на будинок, а також реєстрація приватного підприємництва багато часу не забрали. Та й враження залишили лише найкращі. Спершу потрібно було отримати дозвіл на купівлю нерухомості від місцевої влади, на відповідь чекали близько двох місяців. Кажуть, що його дають практично всім. Однак трохи похвилюватися таки довелося.
– Ти вже вніс завдаток – суму чималу, і чекаєш. У разі, якщо дозвіл не дадуть, суму внеску ніхто не поверне, – каже Наталя.
Ще одна несподіванка чекала на наших земляків, коли право власності вже було оформлено. Крім акту купівлі-продажу, інших паперів на будинок їм не видали. Річ у тому, що в Угорщині весь документообіг в електронному вигляді. І якщо господарям знадобиться підтвердити, що вони є власниками будинку, треба буде йти до муніципалітету по відповідну довідку. Але й ця довідка буде дійсною лише місяць.
– Нашій людині це дико. А де ж папери? Дайте мені хоч щось! – жартує Наталя Гайдай.
З реєстрацією приватного підприємства все було ще простіше.
– Йдеш у муніципалітет і кажеш: «Я хочу». Приносиш фото, заповнюєш анкету, платиш 3000 форинтів за поштову марку. Коли я все зробила, мені сказали: «Вашу анкету розглянемо, потім надішлемо податковий код тижні через два. Але людей ви можете приймати вже сьогодні». Ось і вся процедура, – згадує українка.
Та хоча всі процедури здаються простими, не виконати хоча б один з їх пунктів, так би мовити – обійти правила, неможливо. Цим, за словами наших земляків, дуже відрізняються країни європейського Союзу: тут є бюрократизм, але немає бюрократів. Тобто, чиновники, які працюють на місцях, усіляко готові допомагати полегшити людині процес оформлення тих чи інших документів, але виключно в рамках законодавства. Приміром, у податковій Наталі з Дмитром було складно розібратися з паперами через недостатнє знання угорської, так службовець просто взяв ручку й заповнив бланки замість них.
– Всюди підказують, пояснюють, – стверджує Наталя. – Наприклад, у міграційній службі мені дають довгий перелік документів, і я маю обов'язково принести всі. Однак мені підказують, як їх краще зібрати, в які терміни, що й де робиться. Перед відправленням до вищої інстанції мені допомагають виправити всі помилки, щоб папери потім не повернули на дозаповнення.
Відкрити власний домашній готель в Угорщині задумали й наші земляки.
Процес оформлення паперів на будинок, а також реєстрація приватного підприємництва багато часу не забрали. Та й враження залишили лише найкращі. Спершу потрібно було отримати дозвіл на купівлю нерухомості від місцевої влади, на відповідь чекали близько двох місяців. Кажуть, що його дають практично всім. Однак трохи похвилюватися таки довелося.
– Ти вже вніс завдаток – суму чималу, і чекаєш. У разі, якщо дозвіл не дадуть, суму внеску ніхто не поверне, – каже Наталя.
Ще одна несподіванка чекала на наших земляків, коли право власності вже було оформлено. Крім акту купівлі-продажу, інших паперів на будинок їм не видали. Річ у тому, що в Угорщині весь документообіг в електронному вигляді. І якщо господарям знадобиться підтвердити, що вони є власниками будинку, треба буде йти до муніципалітету по відповідну довідку. Але й ця довідка буде дійсною лише місяць.
– Нашій людині це дико. А де ж папери? Дайте мені хоч щось! – жартує Наталя Гайдай.
З реєстрацією приватного підприємства все було ще простіше.
– Йдеш у муніципалітет і кажеш: «Я хочу». Приносиш фото, заповнюєш анкету, платиш 3000 форинтів за поштову марку. Коли я все зробила, мені сказали: «Вашу анкету розглянемо, потім надішлемо податковий код тижні через два. Але людей ви можете приймати вже сьогодні». Ось і вся процедура, – згадує українка.
Та хоча всі процедури здаються простими, не виконати хоча б один з їх пунктів, так би мовити – обійти правила, неможливо. Цим, за словами наших земляків, дуже відрізняються країни європейського Союзу: тут є бюрократизм, але немає бюрократів. Тобто, чиновники, які працюють на місцях, усіляко готові допомагати полегшити людині процес оформлення тих чи інших документів, але виключно в рамках законодавства. Приміром, у податковій Наталі з Дмитром було складно розібратися з паперами через недостатнє знання угорської, так службовець просто взяв ручку й заповнив бланки замість них.
– Всюди підказують, пояснюють, – стверджує Наталя. – Наприклад, у міграційній службі мені дають довгий перелік документів, і я маю обов'язково принести всі. Однак мені підказують, як їх краще зібрати, в які терміни, що й де робиться. Перед відправленням до вищої інстанції мені допомагають виправити всі помилки, щоб папери потім не повернули на дозаповнення.
Ціна європейського життя
Минулого літа Дмитро з Наталею відкрили свій міні-готель «Чардаш». У ньому здаються всього п'ять кімнат, вартістю 40 євро за добу зі сніданком (близько 1115 гривень). Але, за словами господарів, навіть якщо буде постійно зайнято два-три номери, їм цього прибутку вистачить.
За пів року подружжя планує перейти на фіксований податок: платити 50 євро на рік за кожну кімнату. А поки що із сукупного прибутку готелю вираховується 10 % на витрати господарів, з інших 90 % сплачується податок розміром 15 %.
Недешево обходяться комунальні витрати. За воду й каналізацію за лічильником сплачують близько 30 євро на місяць (837 гривень). При цьому вода йде безперебійно з артезіанської свердловини, тож її можна пити просто з крана.
Так само по 30 євро ідуть на електроенергію (0,37 євро за кіловат), Інтернет і кабельне ТБ.
Опалює будинок котел, що працює на пелетах і вугіллі. Дмитро каже, що експерти радять усе ж користуватися вугіллям – так дешевше. Тонна такого палива обійшлася в 165 євро (4600 гривень), але цього вистачає десь на місяць. Для порівняння: найдешевші пелети – 110 євро (трохи більше 3000 гривень), а кубометр дерева – 80 євро (2200 гривень).
Вивіз сміття нашим землякам коштує 10 євро на місяць (279 гривень). Але для різних жителів міста ця вартість вираховується окремо – виходячи з розміру сміттєвого бака.
– У певний день тижня виставляєш бак біля двору, комунальники забирають. Задля економії місця в баку, можна викидати пластикові пляшки або папір окремо. Тобто, і обсяг свого сміття зменшуєш – платиш за нього менше, і довкіллю приносиш користь, – розповідає Дмитро Тудовши. – У сусідньому містечку влада видала населенню спеціальні пластикові баки, щоб зменшити кількість сміття, що вивозиться. Ці баки передбачені для харчових відходів – по суті це компостна купа, але облагороджена.
Минулого літа Дмитро з Наталею відкрили свій міні-готель «Чардаш». У ньому здаються всього п'ять кімнат, вартістю 40 євро за добу зі сніданком (близько 1115 гривень). Але, за словами господарів, навіть якщо буде постійно зайнято два-три номери, їм цього прибутку вистачить.
За пів року подружжя планує перейти на фіксований податок: платити 50 євро на рік за кожну кімнату. А поки що із сукупного прибутку готелю вираховується 10 % на витрати господарів, з інших 90 % сплачується податок розміром 15 %.
Недешево обходяться комунальні витрати. За воду й каналізацію за лічильником сплачують близько 30 євро на місяць (837 гривень). При цьому вода йде безперебійно з артезіанської свердловини, тож її можна пити просто з крана.
Так само по 30 євро ідуть на електроенергію (0,37 євро за кіловат), Інтернет і кабельне ТБ.
Опалює будинок котел, що працює на пелетах і вугіллі. Дмитро каже, що експерти радять усе ж користуватися вугіллям – так дешевше. Тонна такого палива обійшлася в 165 євро (4600 гривень), але цього вистачає десь на місяць. Для порівняння: найдешевші пелети – 110 євро (трохи більше 3000 гривень), а кубометр дерева – 80 євро (2200 гривень).
Вивіз сміття нашим землякам коштує 10 євро на місяць (279 гривень). Але для різних жителів міста ця вартість вираховується окремо – виходячи з розміру сміттєвого бака.
– У певний день тижня виставляєш бак біля двору, комунальники забирають. Задля економії місця в баку, можна викидати пластикові пляшки або папір окремо. Тобто, і обсяг свого сміття зменшуєш – платиш за нього менше, і довкіллю приносиш користь, – розповідає Дмитро Тудовши. – У сусідньому містечку влада видала населенню спеціальні пластикові баки, щоб зменшити кількість сміття, що вивозиться. Ці баки передбачені для харчових відходів – по суті це компостна купа, але облагороджена.
"Ми чули від угорців, що в них є корупція. Але, напевне, вони просто не знають, що це. Не те що гроші, тут навіть не дуже заведено цукерки дарувати начальнику до свята", - розповідають Дмитро та Наталя.
Гарні й порожні вулиці
Узагалі, як розповідають Дмитро й Наталя, угорці люблять, щоб їх будинки й територія поруч були охайними. Місцеві не хизуються дорогими машинами, проте вкладають гроші в озеленіння прибудинкових ділянок.
Ще одна особливість населення маленьких угорських міст – удень тут практично порожні вулиці. Люди рано прокидаються на роботу, а після неї відразу йдуть додому. Виключенням можуть бути великі свята, ярмарки, на які збирається вся громада.
– Угорці не мають звички сидіти на лавочках, ходити вулицями. На свята не накривають столи так, щоб ті вгиналися від страв. І до алкоголю ставляться не надто приязно. Жодного разу за два роки ми не бачили на вулицях дуже п'яних людей, – каже Наталя.
А ще місцеві жителі по-європейському економні й дуже працьовиті. Навіть вранці 1 січня тут можна побачити, як трактор працює в полі.
Узагалі, як розповідають Дмитро й Наталя, угорці люблять, щоб їх будинки й територія поруч були охайними. Місцеві не хизуються дорогими машинами, проте вкладають гроші в озеленіння прибудинкових ділянок.
Ще одна особливість населення маленьких угорських міст – удень тут практично порожні вулиці. Люди рано прокидаються на роботу, а після неї відразу йдуть додому. Виключенням можуть бути великі свята, ярмарки, на які збирається вся громада.
– Угорці не мають звички сидіти на лавочках, ходити вулицями. На свята не накривають столи так, щоб ті вгиналися від страв. І до алкоголю ставляться не надто приязно. Жодного разу за два роки ми не бачили на вулицях дуже п'яних людей, – каже Наталя.
А ще місцеві жителі по-європейському економні й дуже працьовиті. Навіть вранці 1 січня тут можна побачити, як трактор працює в полі.
Довіра - це найголовніше
У Бюку й сусідніх містечках на вулиці можна зустріти так звані каси довіри. Люди виставляють біля своїх будинків продукцію, яку б хотіли продати (овочі, фрукти, квіти тощо) з цінниками, і поруч – скарбничку, куди покупець кладе гроші за придбаний товар. При цьому за тим, скільки візьмуть товару та яку суму грошей за це залишать, ніхто не стежить.
Місцеві фермери часто пропонують людям збирати врожай на своїх полях (полуницю, яблука тощо) і купувати його за півціни. Таким чином, господар економить на найманих працівниках, а місцеві жителі витрачають вдвічі менше грошей.
У Бюку й сусідніх містечках на вулиці можна зустріти так звані каси довіри. Люди виставляють біля своїх будинків продукцію, яку б хотіли продати (овочі, фрукти, квіти тощо) з цінниками, і поруч – скарбничку, куди покупець кладе гроші за придбаний товар. При цьому за тим, скільки візьмуть товару та яку суму грошей за це залишать, ніхто не стежить.
Місцеві фермери часто пропонують людям збирати врожай на своїх полях (полуницю, яблука тощо) і купувати його за півціни. Таким чином, господар економить на найманих працівниках, а місцеві жителі витрачають вдвічі менше грошей.
Автор: Роман Шупенко
