Тут спокійно
Ольга Білик переїхала до Польщі у 2002 році, за два роки до того, як ця країна стала членом Європейського Союзу. Жінка мала швацьку освіту, гіркий досвід ведення власної справи у рідному Хмельницькому (про це вона зараз неохоче розповідає) та бажання жити за кордоном.
– Польщу вибрала, бо це близько до України і мова схожа, – пояснює жінка. – У мене добре виходило те, що я роблю, і це було всюди потрібно. Польща – це та країна, де люди також хочуть стежити за собою, гарно вдягатися. Колись їхала через Краків, місто мені дуже сподобалося, і я вирішила, що хотілося б і мені тут жити.
Про те, як влаштувалася в новій країні, каже: «просто пощастило». Ольга півроку вчила мову, а потім потрапила на роботу у велику фірму. Як конструктор-модельєр робила шаблони одягу, за якими цех виготовляв масову продукцію. Так пропрацювала добрих сім років. За цей час отримала громадянство й вирішила відкривати власний бізнес.
– Тут не так просто відкрити свою справу, як здається, – розповідає Ольга. – Менталітет, може, і той самий, що в Україні, але складнощі в тому, що поляки нікуди не поспішають. Якщо тобі щось треба, май наполегливість і терпіння, щоб чогось добитися.

Ольга стверджує, що таких бюрократичних перепон, з якими вона стикалася, ведучи власну справу в Україні, в Польщі немає. І жодного разу за чотирнадцять років життя в цій країні вона не зустрічала випадків корупції. Запевняє, що навіть якби хотіла дати хабара, не змогла б цього зробити, бо «поляки дуже бояться брати». А щоб спокійно працювати, підприємцю достатньо лише мати всі документи в порядку і вчасно платити податки – із цим тут дуже і дуже серйозно.
– Усе по годиннику: не сплатив щось своєчасно – тобі телефонують, нагадують. Не можна розслабитися. Усі організаційні питання мають бути в порядку, – каже Ольга.
Невеличка швацька майстерня – це єдине джерело доходу нашої землячки. Розширювати його не планує, бо, як сама каже, так має час на себе. А зароблених грошей їй на життя вистачає.
– Тут і без великих грошей можна жити. Якщо хтось заробляє 1000 євро (28 200 грн. – Ред.) на місяць, то можна жити добре, ще й відкладати, наприклад, на подорожі, – говорить жінка. – На комунальні витрати в середньому щомісяця йде 100 євро (2800 грн). Я харчуюся добре і вважаю, що на 200 євро (5600 грн) на місяць можна об'їдатися.

До українців поляки ставляться добре. Жодного разу з Ольгою не сталося жодної неприємної ситуації через громадянство чи мову (коли вона ще не говорила польською). Можливість входження України до ЄС тут здебільшого також підтримують. Але, як каже Ольга, вважають, що спершу нашій державі слід позбутися своїх шкідливих звичок.

– Ніхто не проти, щоб Україна жила більш чесно, заможно, щоб не було цього кордону, щоб люди добре почувалися. Але є побоювання, що ті негаразди, які зараз є в Україні, просто перемістяться сюди. Це вже зараз відбувається, – говорить жінка. – Протягом десяти років у мене тут навіть знайомих не було, а зараз куди не підеш – всюди говорять українською чи російською мовами. Не знаю, чи добре це, але стає помітною в суспільстві українська звичка обходити якісь правові норми, просочуватися, десь не заплатити... Українцям спочатку самим треба стати європейцями, а вже потім входити до ЄС.

А головною перевагою життя в країні Європейського Союзу Ольга називає відчуття безпеки: «В Україні не завжди люди дотримуються законодавства, скажемо прямо. А тут я не боюся вийти на вулицю ввечері, мені тут спокійно»

Пенсія – для подорожей

Наша друга героїня – Ольга Беркович – живе в Будапешті ще з 1960-х. Вона народилася й навчалася в Харкові, а потім вийшла заміж за студента з Угорщини і поїхала з ним. У новій для себе країні спершу працювала на бокситових розробках, потім на шахті з видобутку урану. Жінка бачила, і як Угорщина пережила розпад СРСР, і як тринадцять років по тому стала членом Європейського Союзу.

Із 1993 року Ольга Леонідівна на пенсії. Як і більшість українських пенсіонерів, вона скаржиться не нестабільність законодавства, зростання цін на продукти харчування. Однак жодного разу за всі 23 роки жінці не затримали пенсію хоча б на день. Та й розміром виплат наша землячка цілком задоволена. Завдяки чималому стажу роботи у видобувній галузі сьогодні вона отримує 250 тисяч угорських форинтів, що в перерахунку на гривні складає майже 23 тисячі. Для порівняння, її родич у Харкові, який багато років пропрацював у нафтогазовій галузі та має наукові роботи, зараз отримує пенсію близько 5 000 грн. До того ж, за угорським законодавством, Ользі Беркович виплачується ще й 30 % від пенсії її покійного чоловіка.

– У мене, звісно, є можливість подорожувати. Наприклад, коли я пішла на пенсію, щороку ми з подругами втрьох їздили за кордон, майже щоразу в нове місце: Греція, Туреччина, кілька разів були на Ібіці (Іспанія) – там дуже сподобалося. Останнього разу я їздила сама, бо одна моя подруга останнім часом багато хворіє, а друга зараз не може собі дозволити подорожі – в неї пенсія 130 тис. форинтів (майже 12 000 грн).

Угорські пенсії

Мінімальна пенсія за віком – 28 500 форинтів, що дорівнює 2615 грн.
Середня пенсія – 117 215 форинтів, тобто 10 756 грн.

Медицина для пенсіонерів в Угорщині майже вся безкоштовна, як і проїзд по всій країні у транспорті найдешевшого класу.

За свою квартиру в Будапешті площею близько 50 кв. м Ольга Беркович сплачує 30–40 тисяч форинтів комуналки (2700–3700 грн). А от скільки витрачає на продукти, сказати не може.

– Можу не відмовляти собі ні в чому, ще й залишається. І цього б вистачило поїхати, куди захочу, – зізнається жінка.

Завдяки своїй пенсії Ольга Леонідівна ще й має змогу підтримувати онука. Він працює на приватному підприємстві, яке займається знаряддям для гри в пейнтбол. Заробляє хлопець близько 180 тис. форинтів (16 500 грн), та цього для комфортного життя йому не вистачає. До речі, в 2016 році мінімальна зарплата в Угорщині становить 111 тис. форинтів (майже 11 000 грн), а середня – 180 тис. форинтів (близько 16 000 грн).