Дівчинці – рожеве, хлопчику – блакитне
Коли нам говорять про євроінтеграцію, то насамперед на думку спадають політичні і правові питання, які прописані в Угоді про асоціацію з ЄС. Проведення реформ, зміна законодавства, технічних умов тощо. Разом з тим, шлях до ЄС потребує також і змін у власне поведінці українців. А нині спостерігаємо у країні проблему гендерної нерівності, з якою на Заході почали боротися ще в 90-х. Ми ж потопаємо у трясовині статевих стереотипів. А з таким «багажем» до родини цивілізованих європейських країн беруть неохоче.
Як пояснює експертка гендерного інформаційно-аналітичного центру «Крона» Ірина Міньковська, гендерні стереотипи – це шаблонне мислення та комунікація, нав'язані суспільством. Вони передбачають для людей різної статі неоднакові моделі поведінки й різні місця у приватних і суспільній сферах.
Наприклад, якщо ти дівчинка, то в пологову будинку тебе перев'язують рожевою стрічкою, потім ти маєш гратися тільки з ляльками, маєш хотіти вийти заміж, народити дітей. Дівчинка не повинна цікавитися технікою, має вміти прати, готувати, вести домашнє господарство, бути лагідною, ніжною, всерозуміючою тощо. Якщо ж ти хлопчик, то в пологовому тебе перев'яжуть блакитною стрічкою, ти маєш гратися машинками, а потім опанувати якусь технічну спеціальність, бо чоловіки не танцюють і не вишивають. Чоловік повинен заробляти багато грошей, він не має права плакати, скиглити, жалітися... Це може здатися смішним, але, насправді, такі стереотипи завдають шкоди.
– Гендерні стереотипи мають завжди негативний вплив на життя людини, оскільки обмежують можливості розвитку та самореалізації і тиснуть на особистість, – говорить Ірина Міньковська. – Крім того, вони є джерелом гендерної нерівності, нерівних можливостей доступу людей до цінних ресурсів, спричинених відмінними характеристиками статі, сексуальності, гендеру, що їх формує патріархальне суспільство.
Вона наводить світову статистику, яка засвідчує, що ті країни, які мають найвищі показники безпеки, життя, щастя, добробуту населення, мають і найвищі показники гендерної рівності. Це здебільшого країни Скандинавії.

Починаючи з парти
У повсякденному житті ми часто зіштовхуємося з гендерною нерівністю. Ба більше, вона стає нормою вже починаючи з дитячого садка. Думки, що місце, де народжується гендерний стереотип, – освіта, дотримується експертка* з гендерночутливого підходу в освіті ГО «Крона» Тетяна Дрожжина.
– Якщо придивитися, то гендерні стереотипи у школі дуже закріплюються. І ми звичайно не звертаємо уваги, як це відбувається, – говорить вона. – Хоча б розпочати з того, хто нині в наших школах працює – до 95 % жінок. Про дитсадки взагалі годі говорити. Бо уявіть, що туди прийде хлопець і скаже, що він хоче бути вихователем, – можна лише здогадуватися, як його там зустрінуть, і сподіватися, що не обізвуть збоченцем.
Жінка розповіла, як на Харківщині вперше в Україні започаткували експеримент щодо впровадження гендерного підходу в навчальних закладах. Спостереження фахівців показали, що до чоловіків-учителів адміністрація школи відноситься не так, як до жінок. Оскільки перших у навчальних закладах мало, то їм «створюють умови» – наприклад, дають більше навантаження (відповідно, за більшу кількість годин – більша зарплата), тоді як жінки працюють на півставки. Або тарифні розряди в чоловіків вищі, а жінок 1 категорії – одиниці. Не менше інших гендерно невиважених речей: у вчителів очікування від хлопців більші, аніж від дівчат, хлопцям дають на 25 % більше часу на відповідь, аніж дівчатам, по-різному й запитання ставлять, заохочують тощо.
Чимало гендерної нерівності ховається і на сторінках вітчизняних підручників. Хоча, за словами Тетяни Дрожжиної, цього року в Україні вперше було проведено гендерну експертизу посібників.
– Це добре видно на прикладі підручників з історії для восьмого класу. Жінок там практично нема: 90 % ілюстрацій, портретів – усе про чоловіків. До прикладу, згадка про царицю Єлизавету починається з того, скільки тисяч суконь у неї було, – продовжує Тетяна Дрожжина.
За її словами, абсолютно дискримінаційною є програма з трудового навчання. У дівчат вона обслуговуюча, у хлопців – технічна.

Жінка в політиці
Дуже мало жінок представлено і в політичному житті України, особливо на державному рівні, а сексизм залишається поширеним явищем у публічному дискурсі. До прикладу, ось реальний заголовок з інтернет-видання: «32-річна блондинка стала в. о. голови Харківської ОДА». Зрозуміло, що йдеться про призначення на цю посаду Юлії Світличної. Віце-президента ГО «Харківське жіноче об'єднання «Сфера» Анну Шаригіну обурюють подібні стереотипні прояви. Вона каже, що важко уявити заголовок, наприклад, «50-річний брюнет про режим тиші: чекаємо рішення 63-річного лисуватого русявого» (маючи на увазі президентів Петра Порошенка та Володимира Путіна).
– Ми стаємо заручниками подвійного тиску. З одного боку, якщо ти маєш добрий вигляд – отже ти думаєш тільки про свою зовнішність, і в голові в тебе порожньо. З іншого боку, якщо ти не стежиш за собою, це означає, що в тебе теж не все гаразд. Це насправді велика проблема, – визнає Анна Шаригіна.
Разом зі збільшенням жінок у владі, факт того, що на чолі Харківської ОДА стоїть жінка – ще один грам на гендерних терезах. Є думка, що чим більше жінок у парламенті, тим ефективніше він працює. Відповідно до даних проекту «Жінки – це 50 % успіху України», у 1971 році в парламенті Швеції було лише 14 % жінок – більше, ніж зараз в України. На той час соціальні виплати в цій країні складали 5,5 тис. дол. США. Того ж року шведські партії запровадили квоти, і кількість депутаток зросла до 41 %. Відповідно зросли й соціальні виплати – 11,3 тис. дол. США. А після збільшення кількості жінок у парламенті Норвегії ВВП цієї країни зріс уп'ятеро!
В Україні треба підсилювати подібну роботу, певні експерти з гендерних питань. І хоч минулого року були певні зрушення, цього все одно мало. Так, відповідно до оновленого законодавства про місцеві вибори, політичні партії зобов'язані вписувати у списки 30 % жінок. І хоч усі партії виконали умови, але реалії такі, що в усіх областях країни в місцевих радах жінок від 10 до 20 %. У Харківській області гірше за все з гендерним питанням у місцевих радах у Вовчанському районі – там жінок у владі менше ніж 10 %, ще гірше у Великобурлуцькому районі, Дергачівському і Красноградському. Щоправда, є райони, де жінок при владі понад 30 % – Куп'янський, Дворічанський, Лозівський, Коломацький.
Соціологиня Юлія Сєдая наводить результати дослідження місця жінки в політиці «від місцевого самоврядування до Верховної Ради».
– Виявлено дві основні проблеми: невидимість жінки, коли жінка – як рибка в акваріумі, як прикраса столу, яка бере участь у дискусії в політпартіях, але на рівні прийняття рішень її практично ніхто не чує. Або якщо її рішення приймається, то її слова приписуються керівнику чи лідеру партії, – пояснює Юлія Сєдая. – Друга проблема – проблема жіночої солідарності. Коли жінки дружать «проти когось», а не разом.

У них теж не все на 100 %
У деяких європейських країнах також є над чим працювати в дотриманні гендерного балансу. Красномовно про це свідчать результати гендерного дослідження на ринку Франції та Швейцарії, яке провели громадські активісти у 2015-му. Так, рівень зайнятості у віці 20–64 роки у француженок склав 67 % проти 76 % у чоловіків. А рівень активності жінок з двома дітьми складав 66 % порівняно з «чоловічими» 97 %.
Щомісячна пенсія там – 932 євро для жінок і 1603 євро для чоловіків (без вирахувань податків і розрахована на підставі внесків). 50 % жінок працюють у 12 видах професій. І 50 % чоловіків обирає 20 професій. Тут також зберігається стереотипізація: жінки обирають професії такі, як охорона здоров'я, сфера обслуговування та догляду, соціальна сфера, а чоловіки займаються агробізнесом, будівництвом, інформаційними системами.

Одна із трьох родин, де є лише один з батьків, є бідною. І в дев'яти випадках з десяти в такій родині один з батьків – це мама, яка виховує дитину (чи декількох дітей) самотужки. Розрив заробітних плат у приватному секторі економіки для таких мам складає 24 %. А ще 65 % телеведучих на французькому телебаченні – жінки, однак тільки 18 % із них виступають у ролі експертів, 35 % жінок – працюють у міськрадах, проте тільки 14 % жінок є мерами.

Серед зайнятих людей Швейцарії 93,7 % мають постійну роботу і 6,3 % працює частково. Із них 74,6 % – це жінки, 25,4 % – чоловіки. Серед жінок 62 % – жінки, які працюють, але не на керівних посадах, при цьому 24,3 % – чоловіки, які є керівниками. Також у парах з дітьми чоловіки працюють повний робочий день, а жінки сидять удома.

Що робити
Рецепт того, як досягти гендерної рівності, нескладний. На думку Ірини Міньковської, неможливо досягти її і здолати дискримінацію, якщо йти тільки шляхом законотворчості. Має також бути проведена дуже велика робота з деконструкції цих міфів саме в суспільстві і в усіх сферах життєдіяльності, як от освіта, бізнес, медицина тощо.
Оскільки наше світобачення тісно пов'язане з мовою, якою ми говоримо, то варто особливу увагу приділяти тому, щоб на рівні мови жінки стали видимими: використовувати фемінітиви – назви осіб, які виражені іменниками жіночого роду, наприклад, учасниця, кандидатка, журналістка, студентка, депутатка тощо. Крім того, боротьба за права жінок неможлива без участі самих жінок. І тут власне жінкам потрібно здолати стереотипи на кшталт, що дружби між жінками не може бути, ми всі конкурентки й вороги в боротьбі за ресурси. Натомість актуальною має стати ідея сестринства і взаємодопомоги. До слова, цієї осені в Харкові має відбутися Всеукраїнський форум жінок.

Ну, і пам'ятати, що легше боротися з дискримінацією, коли чоловіки й жінки об'єднуються і спільними зусиллями виступають проти дискримінації. Головне, щоб це була здорова боротьба, і ці самі терези вселюдської рівності взагалі не зламалися. Приміром, улітку під час виступу на засіданні бундестагу член консервативної партії «Альтернатива для Німеччини» Штеффен Кенігер привітався з людьми 60 орієнтацій і гендерів! Почав традиційно «шановні пані та панове», а потім продовжив політкоректно «шановні гомосексуалісти, трансгендери, люди без статі» і так далі, перераховуючи всі можливі варіанти. Звернення зайняло три хвилини.

Таким чином політик продемонстрував, до якого абсурду призводить надмірна толерантність, і заразом висловив протест проти законопроекту щодо гендерної різноманітності.

Тетяна ВАСИЛЕЦЬ, власний кореспондент

При використанні матеріалів публікації посилання на сайт "Слобідський край" є обов`язковим: http://www.slk.kh.ua/